Дитинство - це ранок життя дитини, а ранок має бути щасливим
Четвер, 23.11.2017, 17:39
Вітаю Вас, Гість

РАДІЙТЕ ВАШІЙ ДИТИНІ!!!

Плюси, заради яких в дитячий садок йти варто


- Дитині для повноцінного розвитку потрібен колектив однолітків. Це обов'язкова умова. Колектив дорослих ніколи не зможе замінити спілкування з однолітками.


- Дитячий сад потрібен для формування навичок самоорганізації, які згодом стануть у нагоді йому в школі, та і взагалі в житті. Саме дитячий сад дозволяє ці навички сформувати.


- Режим. Жоден батько не зможе організувати дитині постійний режим життя. А що таке режим для дитини - це запорука здоров'я, формування тих стереотипів, які дозволяють організму повноцінно працювати.


- Крім цього, серед позитивних моментів садка - сам по собі освітній процес. Це малюку можливість спробувати себе в різних видах діяльності, незалежно від того, є у нього до неї схильність чи ні.


- З освітньої точки зору, системність занять теж говорить на користь садка. Розвиток дошкільнят – це дуже складний процес. А від того, які навчальні навички ми сформуємо у дитини до 7 років, будуть залежати ii успіхи в школі. Адже все, що ми з дитиною зробимо в інтелектуальному плані, які навчальні навички сформуємо, так вона потім буде займатися в школі.


- Постійний моніторинг розвитку дитини. У хорошому дитячому садку завжди працює команда фахівців: лікар, психолог, логопед, фахівці з різних предметів (музика, фізкультура, образотворче мистецтво).



Мінуси, які, тим не менш, завжди можна перевести в плюси


- Якщо дитина ходить в дитячий сад, то на спілкування з батьками у нього залишається 2 години вранці і 2 години ввечері. Якщо домашнє спілкування зводиться до того, що чадо посадили перед телевізором, а самі зайнялися господарськими справами, то батьки не знають своєї власної дитини. Вона теж буде відчувати себе відірваною від батьків. Насправді набагато важливіше вести облік не кількістю проведених разом годин, а якості цього спілкування.


- Існує думка, що відвідування дитячого садка збільшує ймовірність різних хвороб дитини. Ця проблема вирішується вибором хорошого садка, де персонал дійсно піклується про дітей. Насправді, діти, якщо імунітет їх не знижений, хворіють тільки в період звикання до групи. Система загартовування в садку продумана, вона планується лікарем, з урахуванням всіх особливостей здоров'я дітей. Іноді батьки приписують до мінусів дитячого саду можливість перенести дитячі інфекції. Але з точки зору лікарів, ця можливість навпаки вважається благом. Краще, щоб дитина перехворіла дитячими інфекціями у дошкiльному віці, ніж зустрінеться з ними в школі, коли вони переносяться набагато важче. Деякі батьки вважають, що в садку їх дитина може навчитися чому-небудь поганоve. Дійсно, діти різні бувають. Але як найчастіше показує практика, якщо дитина в родині отримує гарне виховання, то ці проблеми можуть до нього навіть не причепитися.

 

 

«Чому діти різні?»



 

Чому діти різні? Чому одні діти ведуть себе спокійно, а інші безутішно плачуть, як тільки зачиняться двері за мамою і татом? Чому деякі діти при вступі в дитячий сад відмовляються грати, не вступають в контакт з вихователем, довго не можуть освоїтися в групі, а інші з перших днів відчувають себе, як "риба у воді"? Відрив від дому і близьких, зустріч з новими дорослими, незнайомими дітьми можуть стати для дитини серйозною психічної травмою. Малюк може сприйняти це як відчуження, позбавлення батьківської любові, уваги, захисту. Дуже важливо, щоб цей перехід був плавним, м'яким, бестравматичным.


Неважко помітити, що вже в перші роки життя діти відрізняються один від одного поведінкою. Одні спритні, енергійні, інші пасивні, треті хоча й активні, але повільні. Ідеал більшості дорослих - слухняний дитина. Але не до кожного малюка підходить цей епітет. Забіяка і «розумниця», «зірви голова» і боязкий, боязливий, невмілий, що вимагає постійної опіки і цілком самостійний - ось які вони різні, наші діти!


Вiд чого залежать індивідуальні особливості дітей? У цьому важливо розібратися! Багато що, безумовно, вирішує виховання. Малюк не народжується добрим або жадібним, слухняним або примхливим, самостійним або невмілим. Ці особливості складаються поступово, під впливом умов життя і виховання. Має значення і стан здоров'я дитини. Якщо малюк ослаблений, багато хворіє, він може стати млявим, дратівливим, примхливим.


Але є випадки, коли діти ростуть і виховуються в однакових умовах, в одній родині, однаково здорові, а ведуть себе по-різному. З самого народження діти відрізняються один від одного особливостями нервової системи, накладывающими відбиток на поведінку дитини. Ці особливості позначаються на загальній рухливості малюка, швидкість рухів, темпі мови, на те, як швидко і легко виникають відчуття і наскільки вони сильні. Внаслідок цього діти дуже рано починають проявляти себе як шустрі або повільні, енергійні або мляві, більш-менш емоційні. Одна дитина бурхливо висловлює свої почуття: незадоволений, голосно плаче і настільки ж яскраво висловлює радість, заливаючись сміхом, приходячи в захват. Інший при подібних обставинах лише тихенько пхикає або добродушно усміхається.


Тип вищої нервової діяльності дуже стійкий і мало піддається змінам. Однак треба мати на увазі, що яскраво виражені представники того чи іншого типу нервової системи зустрічаються серед дітей рідше, ніж так звані «перехідні». Іншими словами, дитина може проявляти у своїй поведінці особливості, властиві як одного, так і іншого типу.


Буває також, що справжній тип вищої нервової діяльності як би маскується під впливом умов життя і виховання. Наприклад, можливо, що дитина від природи швидка, рухлива, а його флегматична мама не дає можливості активно рухатися. Поступово вона стає малорухливою, флегматичною.


Надмірна суворість у відношенні до дитини, зловживання покараннями, постійні заборони також можуть призвести до маскування типу вищої нервової діяльності, при якій дитина з сильними нервовими процесами, рухлива може стати боязкою, тихою, малоактивною. Однак у перші роки життя типологічні особливості виявляються найбільш виразно.


«Урівноважена дитина»

Діти з сильними, врівноваженими нервовими процесами, найчастіше налаштовані бадьоро, плачуть зрідка і не без істотної (з їх точки зору») причини, а при її усунення швидко заспокоюються. У них переважають позитивні емоції - радість, задоволення. Глибокий і довговій сон. Така дитина легко вступає в контакт з дорослими дітьми, не боїться нових людей, що сприяє формуванню товариськістi. Однак, якщо батьки, домагаючись послуху, будуть залякувати малюка, він може стати боязким, замкнутим, плаксивим.


«Шустрики»

У таких дітей процес порушення сильніше, ніж процес гальмування (умовно назвемо їх легкозбудженими). Особливістю їх фізичного розвитку на першому році життя є нерівномірне збільшення ваги по місяцях - то в межах норми, то нижче її.
При наближенні часу годування такі діти зазвичай виявляють велику нетерплячість: голосно і тривало плачуть. Прийнявши невелику кількість їжі і вгамувавши голод, може відразу заснути.
Сон таких дітей неглибокий, чуйний. Найменшf розмова, навіть шерехи в кімнаті, де спить малюк, можуть розбудити його.
У таких дітей зазвичай легко формується товариськість. Вони швидко вступають в контакт з незнайомими дітьми, але нерідко стають призвідниками конфліктів, так як їм важче, ніж іншим дітям, стримувати свої бажання та стимули. Сподобалася лопатка, яку тримає в руках сусід, тут же тягне її до себе; на бігу штовхає когось, він не хотів цього, але його вічна невгамовність робить його «без вини винуватим».
Виховуючи таких маленьких дітей, треба особливі зусилля направляти на розвиток у них витяги, позитивних взаємин з дітьми та дорослими, інтересу до занять, вимагає посидючості, стійкоii уваги. Цього можна досягти своєї емоційністю, щирою зацікавленістю, схваленням самих невеликих успіхів малюка.


«Мямлики»

Нервові процеси цих дітей характеризуються переважанням гальмування. Вони повільні, незворушні, завдяки рівноi, спокійноii поведінці не доставляють зазвичай клопоту. Але деяких дорослих (холериків), які самі звикли все робити в швидкому темпі, можуть дратувати своєї повільністю. Дитині треба допомогти подолати властиву iй інертність, а не сердитись за повільність.
Діти цього типу нерідко мають вагу, що перевищує середні норми, хороший стійкий апетит. Їдять повільно, докладно. Сон їх глибокий і довговгий. А ось активності їм деколи не вистачає. Помітивши це, дорослі повинні частіше спонукати дитину до різноманітної діяльності, до прояву самостійності. Не слід робити за дитину те, що вона може виконати сама, хоча і не так швидко, як цього хотілося б дорослим. Проявіть трішки терпіння! Дитину порадує і підбадьорить похвала дорослого, схвалення нехай найменших його успіхів.
Можливо, деяким дорослим подобаються повільність і незворушність дитини, і вони не намагаються подолати його інертність. Адже така дитина не доставляє багато клопоту, взагальному - це зручно! Але слід у такому разі подумати і про його майбутнє. Пройде час, малюк підросте і стане школярем. Його повільність може заважати йому в навчанні, а незручність і нерозторопність в іграх зроблять його предметом насмішок однолітків.


Вразливі діти

Ці діти потребують особливого догляду, тому що їх тип нервової системи умовно називають слабким. Ці діти дуже чутливі до всього, що відбувається навколо, вони чуйно реагують на настрій оточуючих, а їх власний настрій відрізняється нестійкістю. Самі малопомітні причини можуть засмучувати їх і викликати плач. Якщо таку дитину ніщо не турбує, вона привітна. Радість висловлює усмішкою або тихим сміхом, а незадоволенiсть - скиглить, намагаючись привернути увагу дорослих. Це делікатні діти, не вимогливі, але гостро переживають найменші образи. Вони швидше, ніж інші стомлюються, що особливо помітно в самих малюках. Сон їх неглибокий, тому що для повноцінного відпочинку їм потрібно створювати спокійну обстановку, по можливості виключати шуми.
Підростаючи, такі діти можуть почувати себе незатишно в суспільстві однолітків: хтось штовхнув його, то зламав пісочний пиріжок, то взяв формочку. Для інших дітей це може і не мати значення: штовхнули - він відійшов, зробив інший пиріжок, узяв свою форму, а нашому малюку - «слабишу» небайдуже, він засмучується і намагається усамітнитися. Такі діти більш гостро реагують на все нове: можуть лякатися незвичній обстановки, незнайомих дорослих, великої кількості інших дітей. Найчастіше саме вони важко і болісно переносять надходження в яслах або дитячому садку. До цієї події їх потрібно готувати особливо ретельно. Завдання дорослих - допомогти такій дитині увійти в дитяче суспільство.
Такого малюка не варто надмірно опікати, так як це тільки изнежит його, зробить неврівноваженим, боязким. Підбадьорюючи, заохочуючи похвалою, треба допомагати йому долати страх. Нехай більше рухається, виконує доручення дорослих, звертається за їхнім завданням до інших дітей і дорослих з питаннями і проханнями, долучається до самостійності. Перші успіхи надають крила малюку, він стає все сміливіше і рішучіше.


Період адаптації важкий час для малюка. Але в цей час важко не тільки дітям, але і їхнім батькам. Тому дуже важлива спільна робота батьків та вихователів. Розповідаючи вихователям про інтереси, звички своїх дітей, про стан їх здоров'я, про рівень розвитку, про те, як дитина спить, чи любить вона грати, трудитися, батьки сприяють розвитку відкритих і довірчих відносин з педагогами, допомагають вихователю знайти індивідуальний підхід до дитини.