Хто більше впливає на дитину – батьки, чи технічні засоби?

У переважній більшості сучасних сімей, які виховують дітей дошкільного віку, на формування свідомості малюків, їхніх життєвих цінностей більшою мірою впливають, на жаль, технічні засоби, а не батьки, як це б мало бути. Навіть казку навіть часто дитині не батько або бабуся, а відсторонений голос у навушниках, а ранковий поцілунок і милі пестощі замінює мультик як спосіб безконфліктного годування-вдягання-збирання-виряджання. Як результат – «застиглий погляд», звужені поля зору, розлади нервової системи. Вердикт медиків: не вміння спостерігати, розглядати, свідомо сприймати, відсутність критичного мислення, порушення емоційної сфери. Невтішний висновок психолога6 послаблення міжособистісних стосунків між батьками і дітьми, зростання споживацького ставлення дітей до життя, маніпулювання батьками, як спосіб управління їх волею і діями.

З одного боку, слід якомога раніше навчити дитину жити в сучасному інформаційному світі, сформувати навички користування ІКТ, без чого їй складно буде досягти успіху у будь якій сфері життя. З іншого боку, важливо пам’ятати: надмірне занурення у світ техніки відсторонює дитину від реального життя, позбавляє її відповідальності, готовності проявляти особисту активність та ініціативу, руйнує міжособистісні контакти. Телевізору та комп’ютеру в родині має бути відведено місце і роль допоміжного засобу, вони в жодному разі не повинні підміняти батьків як головних вихователів своїх дітей.

Низький рівень батьківської та загальної культури більшості молодих батьків спонукає їх заповнити прогалини у спілкуванні зі своїми малими дітьми теле- та комп’ютерними програмами й іграми. Легше увімкнути апарат і відсторонитися, ніж знайти час, проникнути ся проблемами малюка чи просто порадіти можливості побути поруч. А це поступово збільшує розрив у стосунках між дорослим і дітьми.

Звісно, заборонити використання будь-яких інформаційних технологій та засобів – неможливо у наш інформаційний час. Проте питання пріоритету виховного впливу на дітей має бути розв’язане тільки на користь батьків. Годування з ложки чотирирічної дитини під час сприймання нею мультфільму за певного мовчання з боку батьків (щоб не заважали слухати мультфільм), вдягати старшого дошкільника з планшетом у руках (так швидше і спокійніше), з висловленням незадоволення щоразу, коли маніпуляції з одягом затуляють екран, вкладання спати під голос навушників ( «часу немає, нам також жити треба») – ці та інші приклади надмірного захоплення новітніми пристроями є свідченням не лише нашої власної слабкості, а й слабкості нашої батьківської позиції.

Послаблення батьківської позиції обов’язково спричинить посилення тиранії малюка, «захоплення» ним влади над старшими, порушення гармонії у стосунках. Це – лише початок і причина всіх подальших проблем у дитячо-батьківських стосунках. На жаль, прозріння у багатьох батьків ще попереду.

Таким чином, сьогодні в системі професійної дошкільної освіти є багато проблем, проте чимало й досягнень. Інакше не було б в Україні стількох унікальних дошкільних закладів, де надзвичайно складних соціально-економічних умовах успішно працюють творчі колективи ентузіастів своєї справи , висококваліфікованих професіоналів. Їх було б іще більше, якби ЗМІ не паплюжили образ вихователя та вчителя, не знижували б і без того низький суспільний рейтинг педагогічної професії, якби експертно-інспекційні функції здійснювали справжні фахівці, а не любителі-невігласи.

Зупинити потік негативу, захистити тих, хто щодня віддає себе справі служіння дітям. Ніхто з нас не володіє такою силою, такими ресурсами, щоб самотужки подолати всі негаразди, всі труднощі реформаційних процесів. Тільки разом, коли кожен долучиться до спільної справи. А справа і справді спільна.